Про минуле церкви Благовіщення розповів о. Тарас Пошивак:
Історичні
відомості говорять про чотири парафіяльні і один монастирський храми в Стрию.
Серед цього переліку є церкви Різдва Пречистої Діви Марії, яка знаходилась за
брамою міста зі сторони річки Стрий; церква Успіння Пречистої Діви Марії
(збудована в місті під валом), храм Різдва Пречистої Діви Марії (збудована на
Ланах) в передмісті, храм святого Духа (збудований за львівською брамою) та
монастирський храм Воздвиження Чесного і животворящого Хреста Господнього. Отже
три з п’яти стрийських церков були найменовані в честь Пресвятої Богородиці. Це
свідчить про велику набожність тогочасних міщан до Матері Божої. З переліку
сакральних споруд, не беручи до уваги римо-католицький костел і синагогу, в
межах самого міста знаходилась лише одна парафія – Успіння Пресвятої
Богородиці. Згідно з планом міста датованим 1788 роком три церкви територіально
знаходились у самому передмісті. Кожна парафія нараховувала по 300 вірних і
мала парафіяльну резиденцію, город і цвинтар. Перелічені церкви були
дерев’яними і, як подають історичні дані, «такі убогі як і вірні цих церков».
Цікавим виявилось і саме розташування церков в Стрию. Первинно стародавній храм
Успіння Пресвятої Богородиці розміщувався неподалік теперішньої СШ №7. Про
нього згадується у 1650 році. Монастирський храм Воздвиження Чесного Хреста
стояв над самою річкою. На перетині вулиць Зелена і Б. Хмельницького, що
навпроти сучасного продуктового ринку був храм св. Духа. Далі вулицею
Хмельницького церква Різдва Пречистої Діви Марії. З точністю можна сказати, що
він розташовувався на теперішній проїжджій частині. Білий кам’яний хрест, який
знаходиться між символічною могилою Січовим Стрільцям і тротуаром (за церковною
огорожею) встановлений на місці розташування знищеного церковного святилища.
Лихоліття XVI-XVIII століть залишило свій руйнівний відбиток на сакральних спорудах
Стрия. 1696 року велика повінь знищила монастирський храм Воздвиження. З
монастиря не залишилося жодної пам’ятки, за винятком Євангелія, яке зберігалося
у церкві с. Заплатин (Стрийського району). У цьому Євангелії залишився такий
запис:
 «В ім’я Отця і
Сина і со поспішенієм святого Духа купили сіє Євангеліє благочестиві мужіє на
ім.’я Васько Головка з женою своєю Анною за отпущеніє гріхов своїх і пердали є
до рук чесного Отца Самуіла на той час ігумена будучого во храмі чесного і
животворящого Креста….служащих у престола того повинні за них Господа Бога
благати за тілесноє здравіє і душевноє спаленіє…».
 У візитації 1784 року востаннє згадуються дві
парафіяльні церкви Різдва Пречистої Діви Марії (за брамою міста зі сторони
річки Стрий) та церкви святого Духа. По-суті вони перестали існувати. Причину
їх зникнення встановити не вдалось.(Чотири
міські церкви ще бачимо на плані міста 1788 року. За останнім розпорядженням перемишльського єпископа проведено концентрацію міських храмів, а з 1795 року місцева парафія ввійшла до складу Львівської єпархії М. З
.) При кожній з перелічених церков були свої кладовища. Вони увійшли у житлову зону міста і 
були ліквідовані. Дещо пізніше, а саме у 1790 році розібрали міську церкву Успіння Пресвятої Богородиці і почали переобладнувати мурований колишній костел францисканців під парафіяльний храм. Францисканці оселилися в Стрию з 1653 році та згодом у 1785 році їх монастир був ліквідований. (Первісно костьол носив титул Марії Магдалини. Вперше згаданий у 1608 році. У 1687 році переданий францисканцям, які розпочали будівництво монастиря. Не завершене будівництво перейшло греко-католикам після ліквідації згромадженняу 1784 році М. З.) Руйнувань зазнала також церква Різдва Пречистої Діви Марії на «Ланах», на місці якої історично повстала і до тепер існує парафія
Благовіщення Пречистої Діви Марії. Сучасна церква Благовіщення Пречистої Діви
Марії практично стоїть на місці колишнього храму Різдва Пречистої Діви Марії.
Кам’яний білий хрест, який знаходиться на церковному подвір’ї та про який
сказано вище, встановлений на місці колишнього престолу старої зруйнованої
церкви. Рільничий елемент Стрия в більшості зосередився на території
передмістя, яке так і назвали «Лани». З розвитком інфраструктури поселення
з’явилася перша дерев’яна церква Різдва Пречистої Діви Марії. Рік її будови
встановити неможливо. Існують лише історичні відомості про те, що у 1523 році
під час нападу турків і татар цей древній храм, як і ціле місто були спалені.
Руйнування були настільки серйозні, що місто звільнили від податків . Міщани
«Ланів» взялися до відбудови сакральної споруди. Бачачи старання людей знатна
родина Виговських, котра мала свій панський осідок в с. Руда тепер
Жидачівського району Львівської області, найбільше спричинилася до будівництва
церкви. Виговські мали у Стрию свій двір знаний в народі як «Виговщина». З цим
і пов’язане їх заангажування в процес будови. Нову дерев’яну церкву найменували
в честь Різдва Пречистої Діви Марії. Однак у народі цю церкву називали
«Виговською». Незважаючи на те, що церква пережила чергові пожежі міста у 1592
та 1607 рр. , її спалили у 1667 році татари під час чергових набігів на
Підгір’я. На місці спаленого храму міщани вирішили знову будувати нову церкву.
Брак коштів їм цього не дозволив. (Показовий
приклад обставин того часу. Парох передміської Благовіщенської церкви Василь Котович скаржився, що не отримує жодної провізії і не має ніяких ґрунтів. Перемишльський єпископ Ієронім Устрицький призначив комісію для перевірки, після висновку якої видав декрет від 7 липня 1731 року зобов’язуючий братство «парохові щорічно 40
злотих платити або пропорційно ґрунт виділити, а крім того лад коло церкви навести»
[7])
  
В той час у с. Заплатин (маєтності шляхтичів Заплатинських місто остаточно купило ще у 1597 році М.З.) з метою
уніфікації монахів ліквідували чоловічий монастир. Стрияни користуючись цією
нагодою розібрали монастирський храм Благовіщення Пречистої Діви Марії і
перевезли його до Стрия на «Лани». Так повстав дерев’яний храм Благовіщення
Пречистої Діви Марії в Стрию, який проіснував з певними ремонтами до 1891 року.
Ось так її описав Василь Слободян: оригінальна триверха будівля галицького типу. Складалася з трьох
квадратних зрубів. Над вищим зрубом нави здіймався верх з двох четвериків,
покритий чотирибічною банею, увінчаний сліпим ліхтарем з маківкою. Над зрубом
вівтаря був верх з одним чотирибічним заломом, покритий цибулястою банею на
низькому пірамідальному даху. Таке завершення мав і бабинець, на другому ярусі
якого містилася каплиця, оточена аркадною галереєю. Оперізувало споруду спільне
піддашшя.
[8] 
 
Станом на
1808 рік колишню парафіяльну, а тоді дочірню церкву оцінили у 200 злотих. До
церкви належали 130 сажнів городу з фруктовими деревами, більше як 2 морги поля
на добрянській межі і 6 моргів «В яловім» та невелика сіножать «Долинка».
[9]
Слід згадати, що стрийські міщани користуючись такою винятковою нагодою забрали
водночас у Заплатині і чудотворну ікону Матері Божої, яку примістила на
боковому престолі церкви. Про неї неодноразово згадував у своїх письмових
спогадах о. Михайло Хавлюк(1893—1973),
багатолітній парох Благовіщенської церкви (1939—1964 рр). Тому тут слід окремо
підкреслити, що міщани Ланів мали свою чудотворну ікону. Станом на 1964 рік ця
ікона ще існувала у церкві. Про чудотворність ікони Матері Божої у
Благовіщенській церкві свідчить і той факт, що з 1848 року зберігся опис офір і
вот для ікони . У описі зазначено наступне:
1.    Марія
Чомкова – 4 шнурки коралів вагою 16фунтів
2.    Пелагія Чомкова
– 2 шнурки коралів вагою 6 фунтів
3.    Олекса
Маслянка — 2 шнурки коралів вагою 4фунти
4.    Наталія
Чабанова — 2 шнурки коралів вагою ½ фунта
5.    Олена
Галицька — 2 шнурки коралів вагою 2 фунти
6.    Незнана —
4 шнурки коралів вагою 3 фунти.
У 1776 році для потреб церкви закупили перший дзвін вагою 100 кг . Другий дзвін був
придбаний у 1792 році а третій у 1825 році . У 1846 році церкву перекрили
гонтами . У 1857 році за 114 флоринів зроблено бічний престіл з образом святого
Миколая. Через те, що стан дерев’яних конструкцій колишнього монастирського
храму вимагав постійного догляду і заміни, міщани вирішили будувати муровану
церкву.
Таке рішення у 1869 році було озвучене о.Іваном Білявським(1806—1881), висв. 1828 р.). Великими прихильниками будівництва стали дяк Михайло Бандера і
провізор церковного братства Михайло Білецький, батько отця-мітрата Білецького,
якого ще в народі називали «попович». Цього ж року закупили камінь для
фундаментів церкви і звезли його на місце будови. Проект церкви замовили в архітектора Постенського, а саму будову
сакральної споруди доручили вести будівничому  Пшибиловському
. Зведення фундаменту церкви почали навесні 1870 року.  Щойно у 1871 році остаточно залито церковний
фундамент і проведено чин його освячення. З цієї нагоди на урочистості з
церковної скарбниці видано 34 флорини. Наступні 1872—1873 рр. стали для
парафіян часом закупівля будівельного матеріалу і поступового зведення стін.
Нажаль не вдалося віднайти повної інформації про матеріальні затрати вірних при
закупівлі будівельного матеріалу для зведення стін. Відомо лише що у 1872 році
забракло готівки для закупівлі будматеріалів. Починаючи з 1874 року вже існують
точні дані про закупівлю цегли вартістю 200 флоринів . У 1876 році на
будівництво храму закупили і привезли вапно. За нього заплатили 375 флоринів.
За браком коштів будівництво просувалося повільно. За зібрані пожертви відразу
купували цеглу. У 1879 році придбано 75 000 цегли (за 975 флоринів), в 1880 р.
– 15 000 шт., а в 1881 році – 69 000 шт. цегли. Станом на 1881 рік вимурували
куполи. Такий зовнішній вигляд церкви приваблював подорожуючих через Стрий. Роботи були призупинені через смерть о. Івана Білявського. Між
жертводавцями у книзі парафіяльних пожертв за 3 липня 1882 року знаходиться
такий запис: «Його Апостольське Величество
Імператор Франс Йосиф І жертвував на будову церкви 200 флоринів».
Вже
наступного 1883 року на центральному каркасі купола встановили хрест. Через рік
каркаси куполів обшили бляхою, а у 1885 році Микола Савицький обштукатурив
фасад сакральної споруди за 1223 флорини . Захрестії церкви добудовували
протягом 1886 року. Для цього закупили цегли за 366 флоринів. о. Тома Березовський(1845 р. н. висв. 1874 р. у майбутньому парох ни Жидачівщині, Журавенський декан, радник митрополичої Консисторії, крилошанин) своєю постаттю вніс динаміку у життя громади. Це була високоосвічена особа з досвідом
професорського стажу у гімназії. Він відразу оселився на вул. Млинарській у
міщанина Трибуха. Оглянувши проектні документи церкви новий душпастир звернув
увагу парафіян на малу вмістимість самої церкви. Згідно з проектом престіл
церкви мав стояти там, де зараз стоїть тетрапод. Фундамент церкви таким чином
впритул наблизився до стін старого деревного храму. На цьому ініціативи
молодого священика закінчились. Тому він настоював на внесенні коректив у
проект з метою добудови святилища. Все це безумовно вплинуло на терміни
будівництва. На його місце призначили о. Іларіона Поповича(1827—1895), який оселився у власному будинку на «Ланах». Плани
міщан Ланів перервала пожежа, яка вибухнула в місті 17 квітня 1886 року.
Вигоріло практично ціле місто. Разом з костелом і синагогою вогонь знищив 970
будинків. Тому посвячення новозбудованої церкви запланували провести 8
листопада 1887 року. Перед тим встановили металеві віконні рами та стічні
ринви. Посвячувати храм приїхав митрополит Сильвестр Сембратович. Під час чину
освячення церкви він вложив у стіну пам’ятну фундаційну грамоту наступного
змісту: «Цей храм Благовіщення Пресвятої
Богородиці посвятив Високопреосввященний Митрополит Кир Сильвестр Сембратович в
день празника святого Архістратига Михаїла, дня 8 Новембрія року Божого тисячу
осемсотного осемдесятого седмого. Підпис – Сильвестр митрополит».

Цікавою є також згадка про мощі святих, які митрополит в
антимінсі залишив на престолі. Вдалось нарахувати аж 11 мощей святих, які були
залишені у церкві. Ось їх точний перелік: святий Константій – свята Константина
святий. Климентій – свята Климентія святий Колюмбин – свята Конкордія святий
Дезидерій – свята Дизедерія святий Діодом – свята Діодора святий Донат. Крім
цього окремо згадали про ініціаторів будівництва та ревних і відданих парафіян,
котрі своєю наполегливою працею допомагали спорудити церкву. Серед них
виокремили дяка Івана Добровлянського, провізора Михайла Білецького, Пилипа
Бандеру і Михайла Бандеру. Наступні після посвячення роки були часом
облаштування інтер’єру церкви. У 1889 році коштом міщанина Браєрського з’явився
новий головний престіл. За нього він склав пожертву у сумі 195 флоринів. Актуальним
залишалося питання придбання нового іконостасу. Станом на 1891 рік розібрано
стару дерев’яну церкву. Іконостас з цієї церкви не підходив до новозбудованого
храму. Громада вирішила його продати для подальшого використання а виручені
кошти вкласти у новий. Так старий іконостас стрийської «ланської» церкви
продали за 195 флоринів. Його купила громада с. Плавя  і перевезла до себе в село. Іконостас до нової церкви виготовив різьбяр Шіяк.
Зберігся список основних жертводавців нового іконостасу: 1. Михайло Білецький –
100 флоринів 2. Болеста Василь – 100 флоринів 3. Степан Диба – 50 флоринів Слід
водночас окремо підкреслити жертовність провізора Михайла Білецького., який
крім цього зафундував до церкви два бічні престоли – один з образом святого
Архістратига а другий – з образом святого Василія Великого. Переставився цей
жертводавець до Господа у 1895 році. Парафіяльні священики згадували про нього
як про чесного працівника, котрий утішався великим авторитетом у парафіян. У
1896 році позолотили новий парафіяльний іконостас. Довголітній парох
Благовіщенської церкви о. Хавлюк занотував, що образи для нового іконостасу
замовляли у Мюнхені. Для підлоги замовили чеську плитку, яку перевезли і
встановили у 1906 році. По-суті облаштування інтер’єру сакральної споруди було
закінчене. Почався динамічний духовний розвиток громади. У 1908 році
Благовіщенську церкву канонічно про візитував митрополит Андрей Шептицький і з
цієї нагоди відслужив Божественну Літургію та виголосив проповідь. Цього ж року
у братському домі біля церкви замешкали сестри служебниці Непорочної Діви
Марії. У великій кімнаті вищезгаданого дому вони заснували захоронку, в яку
міщани радо приводили своїх дітей. Неабиякою була жертовність вірних того часу.
Парафіяни Ірина Болеста, Анна Болеста, Василь Болеста, Симеон Маслянка та Іван
Добровлянський записали на церкву свої поля, а Пилип Бандера і катерина Цибух –
цінні папери. Місцевий парох натомість взяв на себе довічне зобов’язання, що з
моменту смерті кожного з перелічених жертводавців в Благовіщенському храмі
будуть служити Божественну Літургію з парастасом. З початком Першої Світової
Війни динаміка розвитку громади зменшилась. На це були об’єктивні причини.
Почалась мобілізація парафіян а в самому місті епідемія холери. Крім цього
повністю згорів парафіяльний будинок.

 До цього ж у 1916 році австрійська влада
зняла з дзвіниці три парафіяльні дзвони закуплені відповідно у 1776, 1786 і 1825 роках. Це не останнє пограбування церковного майна у історії Стрийського
Благовіщенського храму. 11 грудня 1930 року церкву обікрали. Винесли дві чаші ідарохранительницю. Однак повоєнне лихоліття не зупиняло бажання парафіян далі розбудовувати свою святиню. (Тим часом 29 жовтня 1929 року при церкві створено окремий парафіяльний уряд і експоноване сотрудництво Лани Стрийські М. З.) 21 листопада 1933 року закінчено добудову захристії. Зазначеного дня приміщення посвятили. Відкритим залишалося питання електрифікації церкви. За цю справу взялися щойно у 1935році. Електрифікація Благовіщенської церкви коштувала громаді 4000 золотих.
Цього ж року до церкви зробили дерев’яні лавки, заплативши за матеріал 250 злотих.
14 січня 1936 року парафіяни за 2 700 злотих спромоглись купити 400
кілограмовий дзвін, який при посвячення назвали «Андрей», а 15 березня за 250 злотих
закупили два дельматики. Наступні два роки парафіяльний уряд закупляв фелони.
14 лютого 1937 року придбано вишитий фелон, а через рік — червоний, чорний,
оксамитовий і зелений. За останні заплатили 385 злотих. Слід також зазначити,
що у 1938 році за 2000 злотих придбано бічний кедровий різьблений престіл
Матері Божої зроблений різьбярем АндріємКоверком. За дубові сходи на хори парафіяни у 1939 році заплатили 460
золотих.

(Далі буде)

Коментарі «Стрийської Старовини»

Чи не першою згадкою про одну із місцевих церков є документ у коронній метриці «Confirmatio litterarum magistratus Stryensis ex ocasione venditionis ecclesiae ruthenicae» з 1554 року.[1] Наступні відомості знаходимо у працях про шкільництво Перемишльської землі Романа Пельчара. За словами професора Леоніда Тимошенка, який зробив огляд вибраної історіографії Стрия і включив туди доробок дослідника, відомо, що у 1591 році існувала парафіяльна школа при церкві Вознесіння(ідеться про храм Успіння. До слова, знавець церковної історії Степан Голубєв датував перші вістки про братство стрийської церкви Успіння  1627 роком. На цю дату покликається і дослідниця історії братств Беата Лоренц[2]). Свого часу у тематичному збірнику опубліковано протест єпископа Афанасія Крупецького від 2 травня 1612 року на стриян, що не визнали його влади. Ось їх перелік: возний Кость Попович, протопіп Михаїл, піп Михаїл Косило, Данило Латайко, Грицько Мечник, Яцько Дерека, Іван Пясик, Іванко Лешковит, Петрик Несінака, Іван Киселик, Василь Деребишка, Сень Крушовський.[3]Цікаве свідчення виявив академік Ярослав Ісаєвич у творі полеміста Касіяна Саковича виданому Кракові в 1642 році. Там згадується про дружину священика однієї зі стрийських церков Андрія Косила, яка читала і писала краще за нього та могла замінити дяка.[4] Пригадаємо скаргу єпископа Крупецького і ще одного представника спадкового священицького роду Косило – Михайла. З цим родом пов’язана початкова історія стрийського парафіяльного духовенства.Йшов 1643 рік. Церкви потерпали від чиншів і військових постоїв, а жодних документів, які б охороняли їх статус не було. Тодішній староста Христофор Конєцпольський на прохання міщан Станіслава Юзефовича і Теодора Стоцького подав клопотання про затвердження прав церков грецького віровизнання. Долучився листом  і магістрат.До нашого часу дійшли тексти королівських привілеїв. Привілей Яна Казимира від 26 травня 1650 року передбачав: вилучення церков від місцевого духовенства і передачу братствам, дозвіл на прохід з процесією(дзвоником і дарами) до хворих у часі посту, богослужіння за звичаями грецької віри, заборону постоїв і звільнення від чиншів, можливість відправляти церемонії за власними звичаями у католицьке свято Божого тіла. Церкві Різдва Богородиці король надав город із забудовою під подвір’ям старости та крамницю на Ринку. Саме цій церкві з огляду на часті суперечки між духовенством і братствами Ян ІІІ Собеський привілеєм у 1680 році підпорядкував всі міські храми і звільнив їх від податку до замку.[5] Врешті у 1691 році стрийський намісник о. Іван Балинський під час переходу Перемишльської єпархії до унії  підписався під актом її прийняття. Пристав до унії і монастир.При тогочасних храмах діяли братства, школи і шпиталі. У місті розвивалось малярство і книгописання. Певний час в Стрию перебував сучавський митрополит Досифей.У монастирі, який постраждав після повені 1696 року та продовжував діяльність, був ігуменом о. Тарасій Заячківський. Він запам’ятався суперечкою 1705 року з представниками братства Святого Духа Яном Гутніком і Різдва Пресвятої Богородиці Яном Тлецьким. Останнім ігуменом місцевої обителі до закриття у 1743 році став о. Августин Тарногродський.Люстрація староства 1764 року містить згадку про 4 церкви без жодних ґрунтів. Стільки ж їх було за візитацією 1784 року.Інвентарний опис Галицької фінансової прокуратури 1808 року фіксує у місті:Церкву Різдва Богородиці після францисканців частково муровану з пивницею під ґонтовим дахом потребуючу ремонту. При ній резиденція від міста для пароха, дерев’яний кляштор. Возівня і стайня, та помешкання для дяка з дерев’яним шпиталем, який діє на підставі фундушу наданого Дрогобицьким деканом парохом Стебника Яковом Госаковським і вже відомим нам Василем Котовичем на той час у 1763 році парохом Доброгостівським. Історія церкви і парафії у Доброгостові ще не вивчена.

Церкву Різдва перебудовано у 1836 році. Маляр  Алойзи Рейхан розмалював для неї вівтарі у 1845 році.Перший шематизм 1832 року називає парохом Василя Головкевича. Він опікувався 2053 прихожанами.

Спробуємо локалізувати  згадані сакральні споруди за планом міста[6]. Намісницька церква Різдва Богородиці за галицькою брамою від ріки розташована, якій належали город і крамниця швидше за все містилася поблизу сучасної будівлі(первісно францисканського костьолу Марії Магдалини).          Церква Успіння Пресвятої Богородиці у місті під валом від передмістя розміщувалася поблизу костьолу Народження Діви Марії в районі вулиці Я. Стецька.  Монастирська церква у полі біля ріки не має чіткої просторової дестинації. Монастир постраждав від повені 1696 року і остаточно припинив діяльність після Дубнівської капітули 1743 року.Церква Святого Духа за львівською брамою відома як «Козелуцька» вписується у територію між вулицями Зелена, Морозенка, Хмельницького.


[1]
«Підтвердження акту стрийського
магістрату із зручного продажу руської церкви». Вказівка на документ з коронної
метрики у рукописі №2836 бібліотеки Осолінських подана у
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Том
XI Sochaczew — Szlubowska Wola. – Warsawa. — 1890, 434 s.
[2] ДКЗ. — 2002. — Вип.6. – С.206
[3] Боротьба
Південно-Західної Русі і України проти експансії Ватікану та унії (
X — початок XVII ст.): збірник документів. - К.: Наук.  думка, 1988. – С.203;
[4] Ісаєвич Я. Стрий і стрияни:
сторінки історії // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Львів,
2002. – Вип.37/1. – С.29;
[5] Стецик Ю. Стрийський Василіянський монастир // Стрийщина крізь призму століть. — Дрогобич: Коло,  - С.62;
[6] http://mapire.eu/en/map/collection/firstsurvey/?zoom=15&lat=49.25625&lon=23.85384
[7] Закусов М. З історії давніх
стрийських храмів // Високий замок плюс Стрийщина. 2002, 17 травня;
[8]Пам’ятки України. Історія і
культура. 2006. — №3. – С.36;
[9]Закусов М. З історії наших церков. Лани.
Заплатин // Високий замок плюс Стрийщина. 2009, 5 лютого;